Як знизити в дитини рівень стресу й тривоги

Безсумнівно, почуття тривоги властиве не тільки дорослим, а й дітям. Його прояви виявляють практично у 20 % школярів. Однак ще більша кількість дітей переживають стрес, що не діагностується як тривожний розлад. Як же можна допомогти дітям знизити рівень стресу та тривоги?

1. Заохочуйте дітей дивитися страху в очі, а не уникати його

Якщо ми боїмось якоїсь стресової ситуації, то намагаємось уникати її. Але такий підхід не позбавляє нас від тривоги. Якщо дитина навчиться дивитися страху в очі, вона побачить, що поступово її тривога почне зменшуватись. Тіло не може тривалий час перебувати у тривожному стані, тому через якийсь час ми починаємо заспокоюватись. Як правило, тривога починає відступати через 20–45 хвилин після виникнення тривожної ситуації.

2. Поясніть дитині, що бути неідеальним – це нормально

Часто ми відчуваємо необхідність у тому, щоб наші діти досягли успіху у спорті, навчанні та інших сферах діяльності. Але іноді ми забуваємо, що діти повинні бути просто дітьми. Ось і виходить, що у школі головне отримувати оцінки, а не насолоджуватися навчанням і розумінням нових знань. Середній бал – це, звісно, добре, але можна і краще, й т. п. Усе це зовсім не означає, що прагнути до кращого не обов'язково. Треба спонукати дитину старанно ставитись до навчання, але при цьому розуміти та приймати її помилки й недоліки.

3. Зосередьтесь на позитивних аспектах

Дуже часто стурбовані й напружені діти можуть зануритись у негативні думки й самокритику. Усю свою увагу вони зосереджують на тому, що «склянка наполовину порожня», і турбуються через певні майбутні події. Чим більше ви будете акцентувати увагу на позитивних якостях своєї дитини й на позитивних аспектах ситуації, що склалась, тим легше їй буде самій зосередитись на позитивних емоціях.

4. Не забувайте про види діяльності, що сприяють розслабленню

Дітям потрібен час, щоб розслабитись і бути дітьми. На жаль, іноді навіть веселі види діяльності можуть бути цілком спрямовані на успіх і результат, а не на радість самого процесу. Дуже важливо, щоб дитина гралась і займалася чимось заради задоволення. Це можуть бути найрізноманітніші види діяльності: гра з іграшками, заняття спортом, малювання, чаювання або ж прості пустощі.

5. Сформулюйте свою модель психологічних реакцій і позитивного мислення

Ваша дитина завжди буде повторювати за вами. Якщо ви уникаєте стресових ситуацій, вона також буде всіляко ухилятись від них. Якщо ви подивитеся своїм страхам в очі, так зробить і ваша дитина. Якщо ви будете приділяти час собі та знаходити час для своїх інтересів, вона також зрозуміє, що турбота про себе є важливою частиною її життя. Якщо ви будете знаходити щось позитивне в різних ситуаціях, ваша дитина теж буде налаштовуватись позитивно. Діти наслідують поведінку своїх батьків. Тому якщо ви дбаєте про психологічне здоров'я дітей, обов'язково подбайте і про себе.

6. Винагороджуйте дитину за хоробрість

Якщо ваша дитина справляється зі своїми страхами, відзначте її похвалою, обіймами, якоюсь дрібницею на зразок наклейки або частування. Така форма мотивації не буде вважатись підкупом. Заохочуйте свою дитину, і вона буде намагатись не уникати стресових ситуацій.

7. Установіть режим сну

Визначте час, коли дитина буде лягати спати, і дотримуйтесь його навіть у вихідні. Придумайте якийсь приємний ритуал перед сном хвилин на 30–45 (наприклад, разом почитайте книгу або послухайте аудіоказку). Це допоможе дитині заспокоїтись після активного дня й легко заснути.

8. Нехай дитина не боїться проявляти неспокій

Якщо дитина каже, що їй тривожно чи страшно, не кажіть «Ні, не вигадуй», «Усе добре». Це нічим їй не допоможе. Швидше за все, це призведе до того, що дитина буде вважати, що ви не слухаєте або не розумієте її, і вона залишилась наодинці зі своїми хвилюваннями. Краще дайте відповідь на її занепокоєння словами «Ти виглядаєш трохи наляканим. Що тебе непокоїть?». Потім порозмовляйте про емоції та страхи дитини.

9. Допомагайте дитині вирішити проблему

Після того як ви запевнили, що вірите словам дитини, чуєте, про що вона каже, допоможіть їй вирішити цю проблему. Але це не означає, що ви повинні зробити все за неї. Ви повинні допомогти їй визначитися з можливими варіантами. Якщо ваша дитина може назвати кілька способів – чудово. Якщо ні, перерахуйте кілька можливих варіантів, і нехай вона вибере з них те рішення, яке, на її думку, буде найбільш сприятливим.

10. Зберігайте спокій

Діти звертають увагу на те, як реагують на певну ситуацію їхні батьки. Ми всі бачили, як спіткнувшись, маленька дитина відразу дивиться на батьків, щоб визначити, якою буде їхня реакція. Якщо батьки стурбовані, дитина заплаче. Це все тому, що малюк дивиться на реакцію батьків у тій чи іншій ситуації. Діти різного віку вловлюють емоції своїх батьків і реагують на них. Якщо ви хвилюєтеся, дитина відчує вашу тривогу й сама почне нервувати ще більше. Якщо ви хочете знизити рівень її тривоги, то повинні контролювати себе. Для цього ви можете розмовляти ще більш спокійним тоном або зробити кілька глибоких вдихів для розслаблення. Не забувайте і про свою міміку. Ваше обличчя повинно відображати спокій.

11. Виконуйте вправи для розслаблення

Іноді, щоб допомогти дитині знизити рівень стресу та тривоги, необхідні найпростіші вправи для розслаблення. Нехай дитина зробить кілька повільних, глибоких вдихів (проробляйте їх разом з нею, щоб ви дихали в одному ритмі). Або ж нехай вона уявить себе десь у тихому та приємному місці, наприклад, на пляжі чи в гамаку. Попросіть дитину закрити очі й уявити все до найдрібніших подробиць – звуки, запахи, відчуття.

Наприклад, закрийте очі й уявіть, що ви на пляжі. Прислухайтесь до шуму хвиль, які набігають і відпливають. Прислухайтесь до криків чайок. Зосередьте свою увагу на теплому піску під вашими ногами й на теплих променях сонця, які огортають теплом вашу шкіру. Ваша дитина може скористатись такою технікою розслаблення, як тільки відчує перші ознаки тривоги.

12. Ніколи не відступайте!

Справитися з тривогою та стресом – завдання непросте. У дітей дуже часто змінюється джерело тривоги. Іноді вам може здаватися, що ви тільки те й робите, що заспокоюєте свою дитину. Але якщо дитина буде регулярно застосовувати техніки для контролю рівня стресу та тривоги, то з часом навчиться справлятися зі стресовими ситуаціями. Головне – не відступати!

Фізична агресія дітей: поради батькам

Діти ясельного віку й дошкільнята все ще знаходяться на ранніх етапах навчання вербального спілкування. Додайте до цього той факт, що вони слабо вміють контролювати власні спонукання, мають незрілі соціальні навички, – ось вам рецепт інстинктивної реакції з застосуванням фізичної сили (тобто ударів, стусанів, укусів, смикань за волосся, кидання предметів і т п.) – реакції на ситуації, які викликають розчарування, гнів, страх або просто втому й поганий настрій.

Багато батьків, які практикують м'яку дисципліну, замислюються над питанням, де їхній малюк підхопив таку поведінку, не розуміючи, що це нормальна й відповідна віку реакція, хоча вона і є неприйнятною. Дуже часто батькам радять дати шльопанців своїй дитині, щоб відучити її бити інших дітей, особливо тих, хто менше і слабше.

Концепція використання наслідків, фізичних або інших, як чинник стримування для биття, заснована на неправильному уявленні про те, що маленькі діти мають здатність думати наперед (тобто, якщо я вдарю когось, у мене будуть неприємності, тому я не буду битись), і про те, що діти не слухаються навмисно.

Справа в тому, що префронтальна кора мозку дитини, тобто та ділянка, завдяки якій відбуваються міркування, логічне мислення та далекоглядне обдумування, ще недостатньо розвинена в дітей ясельного та дошкільного віку і, насправді, повністю розвивається тільки до 23–25-ти років!

Маленькі діти діють інстинктивно й імпульсивно, навіть коли не знаходяться у стані стресу, просто тому, що це все, на що вони здатні на даному етапі свого розвитку. Але коли діти знаходяться у стані стресу, навіть ті слабкі навички самоконтролю, яких вони вже встигли набути, миттєво зникають, і, перш ніж вони це усвідомлюють (у буквальному сенсі!), вони реагують на стрес фізично.

Однак правда полягає в тому, що навіть якщо покарання й виявилося в якійсь ситуації ефективним фактором стримування, м'яка відповідь на фізичну агресію дитини – це виключно єдина реакція, доступна батькам, яка не посилює агресію. Реагуючи з допомогою відповідної агресії, тобто накидаючись на дитину фізично або словесно, батьки лише підкріплюють її переконання в тому, що «хто сильніше, той і правий» і що той, хто має перевагу в певний момент, має право примушувати інших підкорятися своїй волі.

Зрозуміло, що батьки, які практикують м'яку дисципліну, не вважають, що бити дитину, щоб навчити її не бити інших, – відповідний або навіть логічний метод виховання. Але знати, що не можна вдаватись до фізичного покарання та знати, що потрібно робити, – це абсолютно різні речі.

Отже, які варіанти є на озброєнні в м’яких батьків, коли вони зіштовхуються з малюком, який фізично накидається на людей?

1. Нагляд. Якщо ваша дитина вдається до фізичної агресії, перебуваючи в товаристві інших дітей, дуже важливо підтримувати з нею візуальний контакт. Звісно, легше сказати, ніж зробити, але важливо не залишати маленьких дітей наодинці з агресивною дитиною. Ви можете забирати вашу агресивну дитину з собою, коли виходите з кімнати, або забирати із собою іншу дитину/дітей, або використовувати дитячий бар'єр, щоб відокремити зону, в якій можуть грати неагресивні діти, коли ви не можете підтримувати з ними візуальний контакт.

2. Втручання. Постійне втручання спостережливих батьків, бажано до того, як ситуація загостриться до фізичної агресії, необхідне, щоб захистити інших дітей. Коли ви бачите, що ваша дитина близька до того, щоб фізично відреагувати на ситуацію, нагадайте їй про те, що треба використовувати слова, або запропонуйте своє рішення проблеми, цим ви допоможете уникнути проявів агресії. Якщо ваша дитина вже почала використовувати свою фізичну силу, але ситуація ще не критична, попросіть її поводитися з іншими дітьми чемно й обережно, це допоможе їй отямитися, зрозуміти, що вона діє неправильно, і дасть можливість виправитися. Запропонуйте дитині альтернативні варіанти вирішення суперечки, наприклад, ті, які описані нижче в даній статті, і ви озброїте малюка інструментами, необхідними для контролю своїх емоцій прийнятним способом.

3. Повага. Ставтеся з повагою до власності дитини, вчіть її ділитись, даючи їй можливість вибору. Ви зробите далекоглядний крок, який призведе до більшого почуття контролю дитиною свого тіла й спонукань, якщо дасте їй можливість вирішувати, чим вона буде ділитись, а чим ні. Ви можете дозволити дитині заборонити входити в її кімнату братам і сестрам або придумати «спеціальну» коробку, в якій вона може зберігати кілька іграшок, якими не хоче ні з ким ділитись і буде гратись ними тільки у своїй кімнаті або тоді, коли інші діти сплять або зайняті. Якщо виникає ситуація, коли дитина не хоче чимось ділитися, ви можете запропонувати їй покласти цю іграшку у «спеціальну» коробку, але тоді вона повинна буде дістати звідти іншу іграшку й поділитись нею.

4. Можливість дати вихід емоціям. Дітям, які втрачають над собою контроль, необхідна можливість розрядки своїх «складних» почуттів. Якщо вони відчувають гнів, то можуть піти у свою кімнату й побити боксерську грушу або вийти на вулицю й пофутболити м'яч. Але якщо вони знаходяться на межі емоційного зриву, їм необхідна допомога в управлінні своїми емоціями, і тоді кращими варіантами можуть стати відволікаючі, яскраві предмети та м'який, лагідний голос мами, її сповнені розуміння слова, що відображають (описують) справжній стан і хвилювання дитини.

5. Практика. Якщо дитина часто вдається до фізичної агресії, їй можуть допомогти рольові ігри. Ви можете по черзі виконувати ролі «чемних» та «розбишак» (уникайте використання таких слів, як «жертва» й «агресор») і показати дитині різні способи вирішення ситуацій, з якими у вашого малюка раніше виникали труднощі.

6. Кумедність. Один з улюблених інструментів батьків для припинення агресії дитини ясельного або дошкільного віку – це гра «Рука, я твій начальник» (крім руки це можуть бути рот, нога тощо). При цьому дитині кажуть, що вона є «начальником» своїх рук і повинна розповісти їм про те, що вони можуть і що не можуть робити. наприклад:

• Батько: «Що ти скажеш своїм рукам, якщо вони спробують вихопити іграшку?».
• Дитина: «Я скажу їм:« Руки, у жодному разі не можна! Я ваш начальник!».

​Малюки люблять бути «командирами» і в цілому добре реагують на такого роду ігри. Ще можна спробувати гру «Коробка для відпочинку іграшок», якщо дитина схильна розкидати свої іграшки.

Примітка: маленькі діти, які ще не вміють розмовляти, не зможуть грати у гру «Рука, я твій начальник». Якщо вони б'ють, щипають, вихоплюють і т. п., спробуйте «перевірити», чи ніжні в них руки. Пильно розглядайте їх ручки, потім цілуйте кожну долоньку й кажіть: «Так, це ніжна ручка, усе в порядку!» Позитивне, декларативне твердження допоможе дитині розвинути позитивний образ самої себе та створить основу для самоконтролю, бо дитина буде рости з вірою в те, що вона добра й ніжна маленька людина!

7. Моделювання, демонстрація на прикладі. Якщо ваша дитина вдарила когось, у першу чергу вам необхідно потурбуватись про потерпілу дитину. Якщо ви гніваєтесь на вашого малюка за його агресію, а це цілком імовірно, треба сказати йому про це спокійним тоном, і нехай він знає, що вам спочатку треба втішити травмовану дитину й заспокоїтися самим перед тим, як говорити з кривдником, тобто з ним. Таким наочним прикладом ви зможете змоделювати самоконтроль і вміння справлятись з емоціями – дуже важливі навички, якими ваша дитина повинна оволодіти, щоб долати спонукання фізично реагувати на проблеми.

8. Втілення емоцій у слова. Запропонуйте дитині слова для вираження почуття гніву або образи, які примусили її накинутись на іншу дитину. Наприклад, ви можете сказати: «Я бачу, що ти не хочеш ділитися своїм м'ячем. Це змушує тебе злитися. Я дуже хвилююся за тебе, але я не можу дозволити, щоб ти бив іншу дитину. Як ще ти можеш показати їй, що розгніваний?». Із плином часу це допоможе вашій дитині навчитися промовляти свої почуття. Не варто просто зриватись на дитині, краще нагадайте їй про варіанти, які ви запропонували, щоби перенаправляти її агресію в безпечні способи виходу.

9. Очікування від дитини. У всіх аспектах виховання корисно час від часу робити крок назад і переглядати власні очікування, щоби переконатися, що вони відповідають віку дитини, її рівню розвитку, темпераменту тощо. Нереалістичні очікування можуть чинити істотний тиск на дитину та привести до великого розчарування, стресу, який стане причиною агресивної поведінки, а також до конфліктів між вами й дитиною.

10. Чесність. Якщо фізичне покарання до цього часу було частиною вашого виховання, для початку вилучіть цей інструмент зі свого виховного арсеналу, і ви знизите рівень гніву, стресу й розчарування, який підживлює агресію вашої дитини. Будьте чесними з дитиною, кажіть їй про те, що вам самим буває складно побороти прагнення вирішувати проблеми за допомогою фізичної сили, вибачтесь перед малюком за погрози, залякування й фізичний біль, який ви завдавали йому для того, щоб контролювати його поведінку. Це стане початком процесу оздоровлення ваших взаємин.

Завжди пам'ятайте про те, що поведінка пов'язана з комунікацією. Намагайтесь читати «між рядків», що стоїть за агресією вашої дитини. Це допоможе вам розпізнати, чи повідомляє вона своєю поведінкою про незадоволені потреби, такі як голод, потреба уві сні або уваги (так, так, це дуже важлива потреба!), чи висловлює складну емоцію, з якою не може впоратись іншим чином. А можливо, дитина просто не готова до ситуації, що склалась, і потребує дорослої людини, яка допоможе впоратися з нею.

Насправді діти вміють ефективно доносити інформацію, просто це не завжди відбувається у словесній формі. Ми, дорослі, повинні уважно «прислухатися», співпереживати та спокійно сприймати поведінку дітей, висловлюючи м'яке наставництво, мудрість і підтримку.

Примітка: часті неконтрольовані акти агресії вказують на більш серйозні проблеми. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина може страждати від наслідків психологічної травми, аутизму, СДУГ, проблем зі здоров'ям або будь-яких інших проблем, проконсультуйтеся з вашим педіатром.

Як навчити дітей вирішувати спірні питання

У дітей і підлітків часто виникають всілякі конфлікти й суперечки. Малюки та дошкільнята сперечаються з батьками із приводу денного сну, старшокласники не хочуть робити уроки, різноманітні конфлікти та сварки переслідують дітей протягом усього періоду дорослішання.

У цій статті пропонуються поради та пропозиції, які забезпечать батьків необхідною платформою для ведення переговорів і допоможуть навчити дітей приходити до рішення, яке може перебувати поза вихідним конфліктом, тобто до рішення, що базується на спробі знайти новий спосіб мислення, такий необхідний у взаєминах.

Кроки для досягнення порозуміння

Перший крок: не торгуйтеся про місце на п'єдесталі

Це означає, що вам необхідно переконати вашу дитину, що вона зовсім не повинна бути завжди «кращою», «першою» або «вигравати кожну гру». Перемога – це складний предмет для обговорення. Усі діти хочуть навчитись гідно програвати, але вони також хочуть час від часу вигравати. Озбройте дітей словами, які вони можуть використовувати під час розмови із самими собою або іншими дітьми, які допоможуть їм змінювати негативну точку зору на позитивну. Замість того щоб упадати в істерику через поразку в матчі, дитина може сказати: «Шкода, я програв! Але нічого, можливо, наступного разу я виграю!». Діти старшого віку можуть переконувати самих себе такими словами: «Усе добре. Я чудово вмію це робити, цього разу просто не вийшло».

Батьки повинні контролювати свої почуття й намагатись не дорікати, не звинувачувати дитину, не вважати її «поганою» лише тому, що вона не виграла. Усі діти відчувають тиск через необхідність виграти, тому що мама або тато спостерігають за грою. Коли ви намагаєтесь домовитися з дитиною, важливо не прискіпуватись до неї й не сварити. Якщо батьки кажуть: «У твоїй кімнаті завжди безлад. Ні, це просто безнадійно!» – дитина буде відчувати негативні емоції й не буде схильна йти на компроміс. Можливо, вона стомилась або думає, що прибирати в кімнаті нудно. Ви можете запропонувати свою допомогу або веселе заняття, яке буде чекати її після прибирання. Це не завжди діє, але спробувати варто.

Другий крок: відокремлюйте суперечку або проблему від дітей

Після того як двоє дітей припинять сперечатись і заспокояться, ви можете порозмовляти про цю «проблему» так, ніби вона їх не стосується. Вони повинні побачити її як очевидну незгоду, а не як свою інтелектуальну або особистісну проблему. Допомагайте їм описувати суть своїми словами, дайте кожній дитині можливість висловитись. Введіть правило, яке свідчить, що звинувачувати один одного неприпустимо. Діти іноді можуть описати проблему так чітко й лаконічно, як вам і на думку не спаде.

Третій крок: зосередьтесь на пошуку спільних інтересів

Діти зазвичай розуміють, що кожна проблема має дві сторони медалі. Щоби знайти рішення, кожна дитина повинна зрозуміти позицію іншої дитини, до того ж, зрозуміти, що ніхто з них не винен; вони просто думають по-різному. Якщо діти погодяться вирішувати проблему разом, але по-різному, то можуть почати шукати так звані «загальні інтереси» або точки дотику.

Якщо добре пошукати, загальні інтереси можна знайти в усіх. Загальний інтерес у дітей дошкільного віку може полягати в тому, що вони обидва хочуть продовжувати грати один з одним. Дитина молодшого шкільного віку може бути зацікавлена у дружбі з іншою дитиною. Старшокласник може бути зацікавлений знайти товариша, разом з яким вони зможуть розробити комп'ютерне програмне забезпечення. Зацікавленість може бути практично в усьому. Робота батьків полягає в тому, щоб допомогти дітям реалізувати взаємні інтереси. Спільний інтерес – це поворотний момент у переговорах. Навіть у переговорах між світовими лідерами є спільні інтереси – у збереженні навколишнього середовища або у відверненні лиха чи війни. Іноді ми забуваємо про спільні інтереси й відстоюємо власні ідеї або розуміння, не звертаючи уваги на думку інших людей.

Четвертий крок: обміркуйте та створіть взаємовигідні варіанти або можливості

Завдання розробки різних варіантів важливе в будь-якому віці. Для того щоби спонукати двох дітей придумати рішення проблеми, потрібен час. Наприклад, якщо двоє дітей хочуть грати в одну й ту саму гру на планшеті, але планшет лише один, вони можуть домовитись один з одним про те, як успішно «поділити» його. Одна дитина може запропонувати: «Ти зараз грай на планшеті у футбол, а я поки що пограю на своєму телефоні. Потім ми можемо помінятись». Або одна дитина грає протягом 10-ти хвилин, а в цей час інша вболіває за неї, а потім вони міняються місцями.

Здається, що зробити це легко, але щоб навчитися знаходити варіанти вирішення суперечок, дітям потрібні час і практика. Як тільки вони оволодіють цим методом, то зможуть використовувати його самостійно. Учні старшого віку зазвичай самі вміють знаходити варіанти, але їм треба нагадувати про те, щоб вони використовували свій творчий потенціал при обмірковуванні способів вирішення виниклих суперечок. Навіть підліткам старшого віку необхідне сприяння в переговорах між собою, доки вони не навчаться робити це самостійно. І, звісно, самі дорослі часто забувають шукати варіанти, які можуть зробити щасливою кожну зі сторін конфлікту – щоби спочатку «вигравала» одна людина, а інша «брала участь», а потім вони мінялись місцями й «вигравала» інша людина. Звичайно, для цього необхідні практика та двостороннє збереження спокою. Якщо сторони знайшли спільний інтерес, то можуть заявити про це в ході переговорів, наприклад: «Ми любимо один одного», і продовжити вирішувати проблему.

П'ятий крок: наполягайте на використанні об'єктивних критеріїв

Для будь-яких переговорів необхідно встановлювати певні критерії. Маленькі діти найбільш чутливі до справедливості. Вони хочуть установлювати основні правила для поточних переговорів і всіх майбутніх. Кожна дитина може скласти список того, що вона вважає «справедливим» у даній ситуації. Наприклад, можна використовувати правило, яке каже: «Доки одна людина висловлює свою думку, інша не має права її переривати».

Дорослі повинні по можливості переглядати правила ще до виникнення конфлікту. Наприклад, для дітей молодшого шкільного віку може бути доречним правило «Не можна бити, штовхати і викрикувати образи або погрози на адресу опонента». Якщо обидві дитини погодяться із цим правилом, то будуть згадувати про нього у своїх майбутніх конфліктах. Ніколи не піддавайтесь тиску. Якщо одна дитина наполягає виключно на своїх умовах, спитайте її про причини такої поведінки й запропонуйте нове правило, яке можна застосувати в даній ситуації. Тиском можна вважати підкуп, загрозу, маніпуляцію чи просто небажання погоджуватись. Дотримуйтесь угоди про конкретні правила ведення переговорів.

Книга сучасної дитячої письменниці Шімріт Нотман «Віддай!» розповідає про деякі із цих кроків у природній, спокійній формі. Одного вечора Жюстін виявила, що її ведмежа зникло, а потім побачила, як з ним грає її брат. У гніві вона відбирає в нього пухнасту «тваринку», але потім засмучується через те, що їй довелося посваритися з ним. Іграшки – кролик, кенгуру й ведмежа – заспокоюють Жюстін і дають їй добру пораду про те, як діяти. Вона засинає, придумуючи кращий спосіб знову подружитися зі своїм братом, а наступного ранку діє за порадою своїх іграшок.

Звісно, це лише окремий приклад. Деякі діти не можуть дочекатись настання наступного ранку. Навіть старшокласникам буває важко домовлятись у запалі суперечки. У такому випадку терпіння повинно ставати правилом не тільки для дітей, а і для дорослих, адже коли вони його не дотримуються, то здатні миттєво вибухнути емоціями.

Шостий крок: придумайте власну кращу альтернативу обговорюваної згоди

Важливо думати про те, що можна буде зробити, якщо ви не зможете дійти згоди. Батьки повинні проявляти творчий потенціал і придумувати ідеї, які можуть задовольнити обидві сторони конфлікту у випадку невдалого результату. Поговоріть з дітьми та створіть список дій, які необхідно зробити, якщо їм не вдається домовитись. Наприклад, якщо друг вашої дитини не хоче допомагати створити нове програмне забезпечення, можна покликати іншого друга або зробити це самостійно. Якщо ви знайдете можливі рішення ще до переговорів, вам буде легше дійти компромісу. Адже ви будете знати, що вам необхідно робити в крайньому випадку. Виберіть одну кращу ідею й запишіть її. Маленькій дитині ви можете допомогти придумати, що вона буде робити, якщо їй не дістанеться планшет. Можливо, вам варто взагалі прибрати його з поля зору, оскільки він стає причиною сварок ваших дітей, і запропонувати їм піти пограти у футбол на вулиці.

Батькам необхідно розуміти, що не всі діти можуть зберігати спокій, придумувати різні варіанти вирішення конфлікту, установлювати правила ведення суперечок і думати про те, що робити, якщо вони не домовляться. У деяких сімейних культурах конфлікти не допускаються взагалі або сперечатись мають право лише деякі члени сім'ї. Проте більшість дітей уміють установлювати правила ведення суперечок, бажаючи дійти згоди.

Зведений огляд шести кроків для досягнення згоди:

• 1. Не намагайтесь бути «найкращим» і не покладайте провину на інших.
• 2. Спокійно визначте проблему й чітко відокремте її від дитини.
• 3. Знаходьте спільні інтереси.
• 4. Знаходьте взаємовигідні варіанти виходу з конфлікту.
• 5. Установлюйте правила та критерії для майбутніх проблем.
• 6. Придумуйте власну кращу альтернативу обговорюваного порозуміння.

​Пам'ятайте, що треба допомагати малюку або школяру усвідомити, що в ролі однієї зі сторін конфлікту він завжди повинен шукати рішення, які будуть задовольняти й іншу сторону. Якщо одна дитина відчуває себе ошуканою, результат негативний для обох дітей. Не існує єдиного способу, що гарантує успіх у навчанні дітей складного мистецтва досягати згоди, бути добрим і домовлятись. Але це вміння приходить із часом, практикою та підтримкою дорослих.